ДИФЕРЕНЦІЙНА ДІАГНОСТИКА РОЗВИТКУ СИЛИ ХВАТА В ОСІБ З ПРОФЕСІЙНОЮ ТА ПАТОЛОГІЧНОЮ ГІПЕРМОБІЛЬНІСТЮ: ПІЛОТНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
DOI:
https://doi.org/10.32782/2522-1795.2025.19.1.16Ключові слова:
сила хвату, гіпермобільність, виконавські види мистецтва, реабілітація, програма тренувань, динамометрія, диференційна діагностика, фізична терапія, адаптація м’язівАнотація
Сила хвату є важливим показником м’язової функції, фізичної працездатності та потенціалу реабілітації. Синдроми гіпермобільності, як-от синдром гіпермобільності суглобів (JHS) і гіпермобільний синдром Елерса – Данлоса (hEDS), пов’язані з нестабільністю суглобів та порушеною нейром’язовою координацією, що може впливати на розвиток сили. Мета цього дослідження – оцінити вплив гіпермобільності на розвиток сили хвату в професійних циркових артистів та офісних працівників протягом шестимісячного курсу тренувань. Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 40 осіб, які були розподілені на чотири групи: циркові артисти з гіпермобільністю (група A) та без неї (група B), а також офісні працівники з гіпермобільністю (група C) та без неї (контрольна група D). Сила хвату вимірювалася щомісяця за допомогою ручного динамометра. Статистичний аналіз передбачав дисперсійний аналіз (ANOVA), t-критерій для парних порівнянь і кореляційний аналіз (p < 0,05). Результати. Початковий аналіз показав, що циркові артисти мали вищі базові показники сили хвата порівняно з офісними працівниками, тоді як гіпермобільність була пов’язана зі зниженими рівнями сили, незалежно від професійного профілю. Найбільше покращення спостерігалося у циркових артистів без гіпермобільності (+20–25 %), тоді як найменше – в офісних працівників з гіпермобільністю (+5–8 %). ANOVA підтвердив значущі відмінності між групами (p < 0,001), а кореляційний аналіз (r = 0,85) показав, що учасники з вищими початковими показниками демонстрували кращі результати. Висновки. Отримані дані свідчать про значний вплив гіпермобільності на початковий рівень сили хвату та її розвиток під час тренувань. Зокрема, гіпермобільність є фактором, що обмежує м’язову адаптацію, особливо в неактивних осіб. Професійна діяльність відіграє ключову роль у формуванні м’язової витривалості, що підтверджується високими темпами розвитку сили у циркових артистів. Таким чином, результати цього дослідження вказують на необхідність розробки персоналізованих тренувальних програм для осіб з гіпермобільністю з урахуванням їхніх фізіологічних особливостей. Адаптовані методики тренування можуть сприяти підвищенню стабільності суглобів, покращенню м’язової координації та оптимізації фізичної працездатності у цієї категорії осіб.
Посилання
1. Галкін О. Ю., Горшунов Ю. В., Безараб О. Б., Іванова О. М. Розробка та характеристика високоінформативного ІФА для визначення IgG та IgA антитіл до Chlamydia trachomatis. Український біохімічний журнал. 2018. Т. 90, № 3. С. 49–62. DOI: 10.15407/ubj90.03.070.
2. Яковенко О., Соловйов С., Сметюх М., Ханін О., Ходош Е., Дзюблик Ю., Суртаєва Н. Розробка та апробація багатовимірної моделі клінічної ефективності технологій лікування пацієнтів із легкою формою COVID-19, асоційованою із коморбідністю. Innovative Biosystems and Bioengineering. 2024. Т. 8, № 1. С. 19–36. DOI: 10.20535/ibb.2024.8.1.299055.
3. Armstrong R. The Beighton Score and injury in dancers: A prospective cohort study. Journal of Sport Rehabilitation. 2019. Vol. 29, No. 5. P. 563–571. DOI: 10.1123/jsr.2018-0390.
4. Beighton P., Solomon L., Barnard A. Hypermobile joints: Clinical aspects. Annals of the Rheumatic Diseases. 1973. Vol. 32, No. 5. P. 413–418. DOI: 10.1136/ard.32.5.413.
5. Bird H.A. Performing arts medicine in clinical practice. Springer International Publishing, 2016. DOI: 10.1007/978-3-319-12427-8.
6. Brittain G., Flanagan S., Foreman L., Teran-Wodzinski P. Physical therapy interventions in generalized hypermobility spectrum disorder and hypermobile Ehlers-Danlos syndrome: a scoping review. Disability and Rehabilitation. 2023. Vol. 46, No. 10. P. 1936–1953. DOI: 10.1080/09638288.2023.2216028.
7. Callahan A., Squires A., Greenspan S. Management of hypermobility in aesthetic performing artists: A review. Orthopaedic Physical Therapy Practice. 2022. Vol. 34, No. 3. P. 134–145.
8. Day H., Koutedakis Y., Wyon M. Hypermobility and dance: A review. Physical Therapy in Sport. 2011. Vol. 12, No. 1. P. 1–8. DOI: 10.1016/j.ptsp.2010.08.001.
9. Grahame R., Bird H. A., Child A. The revised (Brighton 1998) criteria for the diagnosis of benign joint hypermobility syndrome (BJHS). Journal of Rheumatology. 2000. Vol. 27. P. 1777–1779.
10. Hakim A.J., Grahame R. A simple questionnaire to detect hypermobility: An adjunct to the assessment of patients with diffuse musculoskeletal pain. International Journal of Clinical Practice. 2003. Vol. 57, No. 3. P. 163–166.
11. Hope L., Juul-Kristensen B., Løvaas H., Løvvik C., Maeland S. Subjective health complaints and illness perception amongst adults with Joint Hypermobility Syndrome/Ehlers–Danlos Syndrome-Hypermobility Type–a cross-sectional study. Disability and Rehabilitation. 2019. Vol. 41, No. 3. P. 333–340.
12. Kulesa-Mrowiecka M., Piech J., Gaździk T.S. The effectiveness of physical therapy in patients with generalized joint hypermobility and concurrent temporomandibular disorders – a cross-sectional study. Journal of Clinical Medicine. 2021. Vol. 10, No. 17. P. 3808.
13. Reychler G., De Backer M.M., Piraux E., Poncin W., Caty G. Physical therapy treatment of hypermobile Ehlers-Danlos syndrome: a systematic review. American Journal of Medical Genetics Part A. 2021. Vol. 185, No. 10. P. 2986–2994.
14. Ruemper A., Watkins K. Correlations between general joint hypermobility and joint hypermobility syndrome and injury in contemporary dance students. Journal of Dance Medicine & Science. 2012. Vol. 16. P. 161–166.
15. Scheper M.C., De Vries J.E., De Vos R., Verbunt J., Nollet F., Engelbert R.H. Generalized joint hypermobility in professional dancers: a sign of talent or vulnerability? Rheumatology. 2013. Vol. 52, No. 4. P. 651–658.
16. Simpson M.R. Benign Joint Hypermobility Syndrome: Evaluation, Diagnosis, and Management. J Am Osteopath Assoc. 2006. Vol. 106. P. 531–536.
17. Skwiot M., Śliwiński G., Milanese S., Śliwiński Z. Hypermobility of joints in dancers. PLoS One. 2019. Vol. 14, No. 2. e0212188.
18. Smith T.O., Easton V., Bacon H. The relationship between benign joint hypermobility syndrome and psychological distress: A systematic review and meta-analysis. Rheumatology. 2014. Vol. 53, No. 1. P. 114–122. DOI: 10.1093/rheumatology/ket317.
19. Timmons W. Associations between body awareness, body trauma, and joint hypermobility in the context of dance. Problems of Performing Artists: 42nd Performing Arts Conference. 2024. Available from: https://www.research.ed.ac.uk/en/publications/associations-between-bodyawareness-body-trauma-and-joint-hypermo.
20. Voroniuk Ye., Antonova-Rafi Yu. Hypermobility Syndrome and the Spectrum of Excessive Range of Motion: A Comprehensive Review of Current Research. Phytotherapy. 2024. Vol. 3. P. 119–125. https://doi.org/10.32782/2522-9680-2024-3-119, http://phytotherapy.vernadskyjournals.in.ua/journal/2024/3/15.pdf.
##submission.downloads##
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
